Словник української мови (1927)/класти
| ◀ класовик | Словник української мови К класти |
кластися ▶ |
|
Кла́сти, кладу́, де́ш, гл. 1) Класть. Як тя баба в купіль клала, на груди ті іскра впала. Рус. Дн. 2) Ставить. Виходят коло воріт і кладут столик маленький, а на столик хліб і чекают молодого. Грин. III. 517. Як уже проспівают, — кладут вечеряти. Грин. III. 522. 3) Прикладывать. У руку бере (китайку), к серцю кладе, словами промовляє. Дума. 4) Раскладывать. Тяжкий огонь підо мною клали. Нп. *5) Допустить, предположить, положить. На хату треба вісімнадцять стовпів. Треба дати за кожний стовп, кладім уже, по карбованцеві, бо за гарний стовп треба дати і півтора карбованця. Крим. 6) Вить (гнездо). Ой ремезе, ремезоньку, не клади гнізда близько над Десною. Нп. 7) Убивать. Ой як зачав ляшків-панків як снопики класти. *8) Есть, уминать. То ото цілого хліба умекати? Видно, не сам клав, а ще й другим давав. Мирн. III. 283. 9) — ва́риво. Солить на зиму капусту, бураки, огурцы. Батько старий, ні матері, ні сестри нема, сами собі й обідати варять, хліб печуть, вариво кладуть. Г. Барв. 87. 10) — ко́пу́. Копнить. 11) — межу́. Проводить межу. Мнж. 26. 12) — ни́тку. Забрасывать невод. Вас. 189. 13) — приса́ди. Прививать прищепы. Шух. I. 110. 14) — ски́рту. Метать скирду, стог. 15) — ха́ту. Строить избу, дом. Шух. I. 145. 16) — честь на собі́. Из уважения к себе самому не делать. Давно я потоптав би сю ледарь, та тілько честь на собі кладу. К. ЧР. 106. 17) — до мі́ри. Мерять. Пригнали мя у Яблонів, кладуть мя до міри, там же й забігали молоді жовніри. Нп. 18) — у го́лову. Догадываться, думать, ожидать. Чуб. I. 273. Бідна наша ненька і в голову собі не клала, щоб між нами стався такий великий гріх. Стор. МПр. 34. Лягли і в голову не клали, що вже їм завтра не вставать. Шевч. *Кла́сти на ко́го о́чі. Вперять в кого взор. Відвертається, коли дід кладе на нього свої очі. Черемш.