Словник української мови (1927)/клепка
| ◀ клепець | Словник української мови К клепка |
клептати ▶ |
|
Кле́пка, ки, ж. 1) Клёпка. Ой у полі озерце, там плавало відерце. Соснові клепки, а дубове денце. Чуб. V. 81. Торох відра об землю, аж клепки забряжчали. Рудч. Ск. II. 124. У йо́го кле́пки не стає́ в голові́. Нема́є тре́тьої (дев'я́тої) кле́пки в голові́. Он глуповат. У него голова не в порядке. Ном. № 6254. Чуб. I. 249. *Наш пан сотник не мав дев'ятої клепки. Квітка. «Конот. в.». I. 259. *З кле́пкою в голові́. Неглупый. Він парубчина — не взяз його кат — заміристий, з клепкою в голові. Кон. I. 124. Ора́ти кле́пкою. Идти наперекор. Ном. № 3308. *2) Палисадная жердь. Дві клепки з штахет випали — і собаки, і свині влізають тепер у тую дірку. Крим. Ум. Кле́понька, кле́почка. Соснові клепоньки, дубове денце. Гринч. III. 242. Щоб твої обручі погоріли у печі, щоб твої клепочки розносили діточки. МУЕ. III. 159.