Словник української мови (1927)/клопіт
| ◀ клопитися | Словник української мови К клопіт |
клопітний ▶ |
|
Кло́піт, поту, м. Забота, хлопоты; беспокойство. Не мала баба клопоту, та купила порося. Ном. № 10058. З клопоту голова болить. Ном. № 10038. І хазяйка з неї добра, роботяща. Як дійшла вона літ своїх, то я без клопоту хліб їла. МВ. II. 19. От мені́ (вели́кий) кло́піт! А мне какое дело? Ном. № 4987. *Ха́тні кло́поти. Домашние заботы. Чіпці тепер не до того: його заклопотали хатні клопоти. Мирн. ХРВ. II. 265. Не звик я… хатніх клопотів слухати. Мирн. I. 372.