Словник української мови (1927)/клямка
| ◀ клямбра | Словник української мови К клямка |
клямра ▶ |
|
Кля́мка, ки, ж. Щеколда. Коли чує, — хтось лапає біля клямки; відчинив двері. Стор. Кля́мка запа́ла. Дело кончено, поздно уж. Ном. № 1840, 1841. *Трима́тися кля́мки. Быть заодно, в спайке, в союзе с к.-н. Переконався, що крім Искри й Кочубея та ще може декого, що тримався їх клямки, всі були огорчені московською господаркою на Україні. Лепк. Ум. Кля́мочка. Вона зараз притягне залізну клямочку з гвіздочком. Ком. II. 67.