Словник української мови (1927)/кобзарь
| ◀ кобзарство | Словник української мови К кобзарь |
кобзарьський ▶ |
|
Кобза́рь, ря́, м. 1) Певец, аккомпанирующий себе на кобзе. Кобзарі швендяють поміж людьми, грають на кобзах, на бандурах да співають усяких пісень. К. ЧР. 259. І про неї добрим людям кобзарі співають. Шевч. 2) Поэт. Кобзарю! не дивись ні на хвалу темноти, ні на письменницьку огуду за пісні. Куліш.