Словник української мови (1927)/ковбик
| ◀ ковбах | Словник української мови К ковбик |
ковбирь ▶ |
|
*Ко́вбик, ка, м. Желудок, живот. Бодай би йому ковбик грудьми виперло. Кон. II. 137. Гукай, думаю собі, хоч ковбика свого ввірви — нічого тепер вже не вдієш. Кон. I. 203.