Словник української мови (1927)/когут
| ◀ ковчег | Словник української мови К когут |
когутик ▶ |
|
Ко́гут, та, м. 1) Петух. Два когути, два дима, дві господині ніколи не погодяться. Ном. 2) Тетерев (у гуцулов). Шух. I. 237. 3) Петушье перо на шляпе гуцула. Шух. I. 128. Ум. Когу́тик. Ув. Когути́ще. Є у мене когутище, що всю нічку кукуріче. Нп.