Словник української мови (1927)/кокіль
Зовнішній вигляд
◀ кокиняк | Словник української мови К кокіль |
кокірчики ▶ |
|
Кокі́ль, ко́лю, м. = Кукі́ль. Не вродила мні пшениця, но кокіль і метлиця. Чуб. V. 168. Ходила дівочка по полю, звила собі віночок з коколю. Мет. 138.