Словник української мови (1927)/коливати
| ◀ коливання | Словник української мови К коливати |
коливатися ▶ |
|
Колива́ти, ва́ю, єш, гл. 1) Колебать, качать. Стоїть дід над водою, коливає бородою. Ном., стр. 296, № 207. Верби та садовина поперехилялись через тини та коливають віттям, куди вітер віє. О. 1862. IX. 60. 2) Итти медленно; итти переваливаясь, *ковылять. Стара пані немов одужала: коливає з кімнати до кімнати, виглядає у кожне віконце. МВ. (О. 1862. III. 35). *Поколивав старець дорогою. С. Пальчик Звен. у. Ефр.