Словник української мови (1927)/коло
◀ колія | Словник української мови К коло |
колобатина ▶ |
|
I. Ко́ло, ла, с. 1) Круг. Ой колом, колом до гори місяць (сонце) іде. Рк. Макс. 2) Колесо. Ой зійди, зійди, ясний місяцю, як млиновеє коло. Чуб. 3) В ткацком станке то-же, что и ко́лесо у переднего наво́я. См. Наві́й. Вас. 165. 4) Постав (мельницы). Млин з двома колами. Черниг. у. КС. 1883. VII. 508—517. 5) = Ко́лесо 3. Дівчата стали у коло. Мир. Пов. 144. Ум. Ко́лечко. Желех.
II. Ко́ло, пред. 1) Около, вокруг. Чи не той то хміль, що коло тичини в'ється? Макс. (1849). 96. Кайдани-залізо ноги повривало, біле тіло козацьке-молодецьке коло жовтої кости пошмугляло. АД. I. 89. 2) Возле, подле. Заховаю змію люту коло свого серця. Шевч. Звелів їх садовити купа коло купи. Єв. Мр. VI. 39. 3) Ко́ло чо́го ходи́ти. Заниматься чем-либо. Ко́ло ко́го ходи́ти. Заботиться о ком, присматривать за кем.