Словник української мови (1927)/колошкати
| ◀ колоша | Словник української мови К колошкати |
колошні ▶ |
|
Коло́шкати, каю, єш, гл. Тревожить, вспугивать. За те (б'ють), — сказав один Рябкові з наймитів, — щоб не колошкав ти вночі своїх панів. О. 1861. III. Гул.-Арт. 82. Я гнав овець до старости, а вони два перебігли та й давай мені колошкати овець: кишкають на вівці, одбивають од мене. Я кричу: не полохайте, а вони колошкають. Павлогр. у.