Перейти до вмісту

Словник української мови (1927)/корч

Матеріал з Вікіджерел

Корч, ча́, м. 1) Пень. 2) Куст. Тілько при долині два корчі калини. Чуб. V. 32. Ум. Ко́рчик. Ой на городі дві лободі, третій корчик бобу. Грин. III. 219.