Словник української мови (1927)/корчівка
| ◀ корчів | Словник української мови К корчівка |
корчій ▶ |
|
Корчі́вка, ки, ж. 1) Выкорчеванное место. Се корчівка: тут були колись грабки — він вирубав, після викорчував та й почав сіяти. Брацл. у. 2) Нижняя доска в корці́ колеса водяной мельницы. Мик. 480.