Словник української мови (1927)/коріння
| ◀ корінний | Словник української мови К коріння |
корінчастий ▶ |
|
Корі́ння, ня, м. соб. 1) Коренья. На сире коріння, на біле каміння ніжки свої козацькії посікає. Дума. В Лесі тільки й було роботи, що копати коріння, варити зілля. К. ЧР. 2) Пряности. Желех. Ум. Корі́ннячко. Щоб ті сади висохли аж до коріннячка. Чуб.