Словник української мови (1927)/корінь
| ◀ корінчик | Словник української мови К корінь |
коріньковий ▶ |
|
Ко́рінь, ня, м. 1) Корень. Камінь росте без коріня. Ном. Ум. Коріне́ць, корі́нчик. Схопилась буря і зломила деревце бідне з корінцем. Гліб. Хріну корінчик. Г. Барв. 66. *2) Penis. Сл. Яворн. Ув. Коріни́ще. Істовк собі головище об дубове корінище. Нп.