Словник української мови (1927)/косиця
| ◀ косити | Словник української мови К косиця |
косичити ▶ |
|
Коси́ця, ці, ж. 1) Небольшая коса. 2) Мн. Начесы на висках у девушки. Харьк. г. 3) Загнутое перо на хвосте птицы. Сизий селезень з чорними косицями. Маркев. 118. Сидить півень на криниці, спустив крильця ще й косиці. Грин. III. 53. 4) = Косни́ця. А в пшениці золоті косиці. Нп. 5) Цветок, — говорится преимущ. о тех цветах, которыми девушки украшают голову. Вх. Зн. 28. Ой зацвіли черешеньки, зацвіли косиці. Гол. IV. 514. В этом стихе б. м. коси́ця = iris, так как коси́чка — Iris. Вх. Уг. 246. 6) Род вышивки. Чуб. VII. 427. 7) Сортированный (по длине) волос из конских хвостов для сит. Вас. 152. 8) Узорчатая набивка гвоздиками на задниках. В закаблуках у дівчат поробляні косиці з дрібненьких гвіздочків. Крим. Ум. Коси́чка, коси́ченька.