Словник української мови (1927)/костур
| ◀ кострубонько | Словник української мови К костур |
костура ▶ |
|
Ко́стур, ра, м. Клюка, посох. — Діду Сидоре, собак боюся! — А з костуром, бабко, а з костуром, любко, а з костуром, Пархомівно, сивая голубко. Ном. № 12813. Ум. Костуре́ць. Я собак боюся. — Ой з костурцем, бабко. Гринч. III. 659. Ув. Костуря́ка. (Старець) розбігся, опершися на костуряку. Ном. № 13663.