Словник української мови (1927)/кривда
| ◀ криванжа | Словник української мови К кривда |
кривдити ▶ |
|
Кри́вда, ди, ж. 1) Несправедливость, обида. І велів панам ляхам на Україні чотирі місяці стояти, а ні козаку, ні мужику жадної кривди чинити. Макс. 2) Неправда. Чия правда, чия кривда і чиї ми діти. Шевч. 46. Чия кривда, нехай того бог скарає. Ном. № 2293. Ум. Кри́вдонька, кри́вдочка.