Словник української мови (1927)/кричати
| ◀ кричання | Словник української мови К кричати |
кричма ▶ |
|
Крича́ти, чу́, чи́ш, одн. в. кри́кнути, ну, неш, гл. Кричать. Кричить — на десятій вулиці чутно. Ном. № 3452. Кричать сови, спить діброва, зіроньки сияють. Шевч. 77. Ой як крикнув Гамалія. Шевч. 61. Стара крикнула, кинулась до його і заголосила. Левиц. I. 4. Крича́ти на пуп. Кричать благим матом. Все море зараз спузиріло, водою мов в ключі забило, Еней тут крикнув, як на пуп. Котл. Ен.