Словник української мови (1927)/кінчати
| ◀ кінчастий | Словник української мови К кінчати |
кінчатий ▶ |
|
Кінча́ти, ча́ю, єш, с. в. кінчи́ти, чу́, чи́ш, гл. 1) Оканчивать, кончать, кончить. Кінчаючи своє слово до шановного читця, повинен додать… Ном., стр. VII. У роскоші кінчають вік щасливий. *2) — що. Покончить с чем. Пора вже кінчити це. Пр. Пр. 3) Добивать. Розійшлися гайдамаки… з ножем у халяві жидів кінчать. Шевч. 208. Було тобі жидів кінчать, ляшків не займати. Нп.