Словник української мови (1927)/єднати
| ◀ єднанщина | Словник української мови Є єднати |
єднатися ▶ |
|
Єдна́ти, на́ю, єш, гл. 1) Соединять, об'единять. Єднай, батьку, Україну. К. ЧР. 299. І єднає людські князі з ізраїльським родом. К. Псал. 112. 2) Склонять к себе, приобретать чье расположение, соглашать. Таки у нашому селі назнав я дівчину. Вчащаю і матір удову єднаю. Шевч. Гетьмане Потоцький, що в тебе розум жіноцький: ти за дорогими напитками, бенкетами уганяєш — чом ти Хмельницького не єднаєш? АД. II. 104. Ісус учеників єднає. Єв. І. IV. 1. Стала мати гадати та зятя єднати. Шевч. 268. 3) Договаривать. Не страшно женитись, а страшно попа єднать. Ном. № 7260. — за ко́го дочку́. Уговариваться о выдаче дочери замуж за кого. «Чого в'янеш, моя доню?» мати не спитала, — за старого, багатого нищечком єднала. Шевч. 11.