Словник української мови (1927)/ґанчувати
| ◀ ґанч | Словник української мови Ґ ґанчувати |
ґаня ▶ |
|
Ґанчува́ти, чу́ю, єш, гл. 1) Браковать, находить недостатки. Котра дівчина вередує з женихами, ґанчує та плаче, то з єї оттак сміються. Уман. у. 2) Иметь из'ян, порок, недостаток. Ґанчує на ногу кобила. Канев. у.