Словник української мови (1927)/ґедз
| ◀ ґеґнути | Словник української мови Ґ ґедз |
ґедзатися ▶ |
|
Ґедз, дза и ґедзь, дзя, м. *1) Овод, слепень. 2) Дрок, быз. Сл. Нік. Oestrus bovis. Ґедзь його́ вкуси́в, — на йо́го напа́в. Он раскапризничался. — А що це тобі? ґедзь укусив, чи що? Канев. у. Ум. Ґе́дзик. Вки́нути ґе́дзика. Сказать что-либо с умыслом раздражить. Оце вона прийшла та вкинула ґедзика, — паня й росходилась. Мирг. у. Слов. Д. Эварн.