Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/баран

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Б
баран
Київ: Соцеквидав України, 1937

Бара́н, на́, м. 1) Баран, самец овцы. Вас. 197. Чуб. I. 129. Овечку стрижуть, а баран дрижить. Посл. 2) Название вола с загнутыми назад рогами. КС. 1898. VII. 44. 3) Род игры в мяч. КС. 1887. VI. 462. 4) Седьмая фигура при игре в мяч, называемой стінка. КС. 1887. VI. 462. 5) Цилиндр в вороте, барабан, на который наматывается канат. Лубен. у. МУЕ. I. 45. 6) Пенистая волна, вздымающаяся в узком месте реки. Вх. Пч. II. 25. 7) Кудреватые гребни наметенного снега. Вітер рве й перекидає сніг через оселю; а не димарі повикручувало такі кудлаті барани… Мир. Пов. I. 113. Ум. Баране́ць, бара́нчик. Ув. Барани́ще.