Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/бачучий

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Б
бачучий
Київ: Соцеквидав України, 1937

Бачу́чий, а, е. Зоркий, имеющий острое зрение. Лисиця — то бачуча вража! одразу побачить, де сидиш. Канев. у. Набріхано про дівку, що вона підсліпа, а вона дуже бачуча. Грин. I. 126. Бачучі очі. Константиногр. у.