Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/безувір

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Б
безувір
Київ: Соцеквидав України, 1937

Безуві́р, ра, м. 1) Неверный, басурман. К. ЦН. 271. 2) Злой, бессердечный человек. См. Бузувір.