Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/белькотати

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Б
белькотати
Київ: Соцеквидав України, 1937

Белькота́ти, чу́, чеш, гл. Лепетать, невнятно говорить, бормотать. Язик… белькотав. Ен. V. 58. Показує ручкою і белькоче: мамо… бозя! Кв. «Тату!» белькотали — «тату, тату! ми не ляхи». Шевч.