Словник української мови (1937)/благочестивий

by Борис Грінченко

◀ благость

Словник української мови Борис Грінченко Б благочестивий

благочестя ▶

Київ: Соцеквидав України, 1937

Благочести́вий, а, е. 1) Православный. Графиня благочестива була і не ходила в успенську церкву до уніата. Скоро потім настало благочестіє, успенська церква на самий перед стала благочестивою. КС. 1884. VIII. 724. Стали гонительства і на попів благочестивих. ЗОЮР. I. 138. 2) Благочестивый, религиозный. А людей благочестивих добре поважає. К. Псал. 8.