Словник української мови (1937)/бриніти
| ◀ бриндюшки | Словник української мови Б бриніти |
бринталик ▶ |
|
Брині́ти, ню́, ниш, гл. 1) Звучать, звенеть, дребезжать, издавать звук, — преимущественно о струне и о подобных струнному звуках. Струна бринить. Пісня стихла, тільки одна луна її бриніла ще. Мир. ХРВ. 6. Полотно міцне, аж бринить. Черк. у. Аж губа бринить, та страшно казати. Губи так бринять од холоду. Ном. № 652. Щоб чобітки не рипіли, щоб підківки не бриніли. Грин. III. 170. Так так грали музики і гуляли святі, аж шиби бриніли. Гн. II. 69. 2) Жужжать. Ярі пчілоньки, не бриніть рано. Гол. III. 30. Бо му комар в ухо бринить. Чуб. V. 1087. 3) Журчать, струясь. З криничовини вода бринить. НВолын. у. А в Перейму річки біжать, бігли ж вони, аж бриніли. Чуб. III. 220. 4) Цвесть, красоваться. Ой зацвіла маківочка, зачала бриніти. Чуб. V. 53. Бринять всюди паняночки як королів цвіт. О. 1862. X. 12. 5) Блестеть, переливаясь. Капками роса бринить та миготить. Св. Л. 295. 6) 1 и 2-е л.: брині́є, єш, гл. Делаться, быть едва заметным. Орел під хмарою тільки бриніє. Сніг бриніє. Мелкий, едва заметный снег моросит. Нежин. у. 7) В голові́ йому вже до́бре брини́ть. У него уже порядочно шумит в голове. МВ. (КС. 1902. X. 146).