Словник української мови (1937)/буйний
| ◀ буймистрія | Словник української мови Б буйний |
буйність ▶ |
|
Бу́йний, а, е. 1) Крупный. Бачте, яка буйна (картопля)! Г. Барв. 428. Ці скіпки дрібні — беріть оці буйніші. Радом. у. Ученик нехай читає тільки буйну печать. К. Гр. 15. Буйний дощ. 2) Рослый (о растениях). Уродило жито високе, буйне. Чуб. III. 399. Шумить буйна нива. Рудч. Чп. 104. Буйна трава поросла. 3) О почве: жирный. Буйна земля. Хотин. у. 4) Сильный, буйный. Коло, коло Дунаю дівчина гуляє, на буйную филечку спильна поглядає. Мет. 77. Ізза гори буйний вітер віє. Мет. 27. 5) Буйный. Загадаються орлики хижі… по буйних товаришах козаках. Песн. Ум. Буйне́нькій, буйне́сенький. Аж де взявся буйненький вітрець. Чуб. III. 301.