Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/булава

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Б
булава
Київ: Соцеквидав України, 1937

Булава́, ви́, ж. 1) Булава, знак гетманского достоинства. Отоді то козаки добре дбали, бунчук, булаву положили, Єврася Хмельниченка на гетьманство настановили. Дума. До булави треба голови. Посл. 2) = Кийо́к. Грин. III. 667. Мужик прийшов до вовка: лусь, лусь кийком. А лисичка… каже вовкові: «Крути-верти, вовчику, головою, щоб не поцілив сучий син булавою». Рудч. Ск. I. 21. Ум. Була́вка. Ном. № 3944, була́вочка. Чуб. V. 1086.