Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/бумага

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Б
бумага
Київ: Соцеквидав України, 1937

Бума́га, ги, ж. 1) = Папір. 2) Паспорт; документ. Іде до панії, щоб бумагу їй дала; а пані: Не хочу я, не дам тобі бумаги і їхати не пущу. МВ. У волость аж три бумазі прийшло: кажуть, якісь начальники їхатимуть. Лубен. у. Ум. Бума́жка, бума́жечка.