Словник української мови (1937)/буркотати
| ◀ бурковина | Словник української мови Б буркотати |
буркотіти ▶ |
|
Буркота́ти, чу́, чеш, буркоті́ти, чу́, ти́ш, гл. 1) Ворковать. Ой голубочок гуде, а голубка буркоче. Мет. 78. 2) Рокотать, шуметь. Хвилі росходяться перед байдаком, а ззаду знов буркочучи зливаються. К. ЧР. 310. 3) Ворчать. Буркотів собі під ніс, лаючи козаків. Стор. МПр. 104. Оце тобі, стара бабо, щоб не буркотіла. Грин. III. 313.