Словник української мови (1937)/бурлак
| ◀ буркутський | Словник української мови Б бурлак |
бурлакування ▶ |
|
Бурла́к, ка́, бурла́ка, ки, м. 1) Бобыль, бездомный человек, работник вдали от родины. Рудч. Ск. I. 206. Нема в світі так нікому, як бурлаці молодому, що бурлака робить, заробляє, аж піт очі заливає, а хазяїн його лає. Нп. 2) Холостяк. Любої пари не знайшов, а побратись аби як не гоже… Так довіку бурлакою й зоставсь наш Гриць. МВ. I. 64. Козаче, бурлаче, що тебе зсушило? Нп. Ум. Бурла́ченько. Чуб. V. 639, бурлачо́к. КС. 1882. XI. 231.