Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/біб

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Б
біб
Київ: Соцеквидав України, 1937

Біб, бо́бу, м. 1) Раст. боб, Vicia Faba L. Чуб. V. 1157. 2) Да́ти бо́бу. Задать, поколотить. Як дам тобі бобу, то й крикнеш «пробу!» (вместо «пробі») Ном. № 3633. Взяв до́брого бо́бу. Был сильно побит. Чуб. II. 524. Дав йому бобу залізного з'їсти. Застрелил? Задал непосильную задачу? Ном. № 4186. Ум. Бібик, бобик, бобок, бо́бичок. Ув. Бобище. ЕЗ. V. 149.