Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/бігунчик

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Б
бігунчик
Київ: Соцеквидав України, 1937

Бігу́нчик, ка, м. 1) Ум. от бігунець. 2) Мн. В загадке: сани. Бігунчики біжать, ревунчики (= воли) ревуть, сухе дерево (труну) несуть. Чуб. I. 313.