Словник української мови (1937)/білий

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Б
білий
Київ: Соцеквидав України, 1937

Бі́лий, а, е. 1) Белый. Червоная калинонька, білеє деревце. Мет. 64. Під білою березою козаченька вбито. Мет. 102. Причарувала біле личенько. Мет. 84. 2) Чистый. Я матері догожу, — постіль білу постелю. Нп. Взяв білу сорочку. Драг. 4. 3) Бі́лий світ. Мир божий, белый свет. Хведір умер, сама осталась на білому світі. Нуди́ти бі́лим світом. Томиться, тосковать. Не співає; як сирота білим світом нудить. Шевч. 4) Бі́лий день. Полный рассвет. Прокинувся я, аж дивлюсь — білий день надворі. 5) Бі́лий ти́ждень. Страстная неделя. Чуб. III. 13. Маркев. 4. 6) Бі́ла че́лядь. Женский пол. Коли турки воювали, білу челядь забирали. Гол. I. 49. Ні в чім буде між білу челядь піти погуляти. АД. I. 109. 7) Бі́ла рядовина́. См. Рядовина 1. Вас. 168. 8) По-бі́лому співати. Петь по-церковному. Якби вони (шалопути) по-білому співали, то й нічого, — я пізнав би, що́ співають. Новомоск. у. 9) Бі́ла біля́ва. В загадке: береза. Біла білява перед богом стояла. Ном. 10) Біла. О монете: десятикрейцеровая монета. Галиц. Ум. Біленький, білесенький.