Словник української мови (1937)/білити
| ◀ білина | Словник української мови Б білити |
білитися ▶ |
|
Біли́ти, лю́, лиш, гл. 1) Белить; окрашивать в белый цвет. У суботу білю хату. МВ. Ши́ти-біли́ти — завтра великдень. Посл. Значит то же, что русское: коли на охоту ехать, тогда собак кормить. Біли́ти шкіру. При выделке кожи: натирать мелом. Шух. I. 254. 2) О полотне: делать белым, белить (на солнце). Я вас пряла, ночей не досипала, білила вас в зеленім лузі. Левиц. I. На тихім Дунаї під крутим берегом там господиня ризи білила. Чуб. Біль біли́ти. См. I. Біль. 3) Убелять (умывая). Дівка Катерина личенько білила. Чуб. V. 574. 4) Лудить. Херс.