Словник української мови (1937)/ватага
| ◀ ватаг | Словник української мови В ватага |
ватагування ▶ |
|
Вата́га, ги, ж. 1) Ватага, отряд, толпа; шайка. Простяглася по діброві понад Дніпром козацька ватага. Шевч. 170. І наплодилось у тім болоті чортяк до врага, — не багацько їх — ціла ватага. Рудч. Ск. I. 63. Яка ж ватага розбишак! Котл. Ен. 2) Стадо мелкого скота. Ой я козак нетяга, в мене овець ватага. Нп. Віджени коров у череду, а овечок і телят у ватагу. Чуб. II. 529. 3) Стая. Вовків ціла ватага. Грин. I. 163. Ум. Вата́жка.