Словник української мови (1937)/веліти
| ◀ веління | Словник української мови В веліти |
вельбіб ▶ |
|
Велі́ти, лю́, ли́ш, гл. Велеть, приказывать, приказать. Ой чому не прийшов, чому не приїхав, як я тобі, серденько, веліла? Мет. 31. Не велі́ти. Не позволить, не велеть, запретить. Мені мати не велить з тобою, серце, говорить. Мет. 54. Не велять ходити, дівчини любити. Мет. 92. Я не велю милому журитися. Мет. 99.