Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/випроваджати

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
В
випроваджати
Київ: Соцеквидав України, 1937

Випроваджа́ти, джа́ю, єш и випрова́джувати, джую, єш, сов. в. ви́провадити, джу, диш, гл. 1) Отправлять, отправить. Тую бабину дочку випровадив свиней напувать. ЗОЮР. II. 12. Тоді випровадили його додому. Рудч. Ск. I. 95. 2) Провожать, проводить. Випровадь мя ко Дунаю. Гол. I. 84. Вона його за ворота собаками випровадила. Мет. 115.