Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/вихорити

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
В
вихорити
Київ: Соцеквидав України, 1937

Ви́хорити, рю, риш, гл. Вихрить, крутиться вихрем. Вітер… рвав сніг з землі, крутив його на всі боки, вихорив. Мир. Пов. I. 14. Буря завіяла, метучи цілі гори снігу по землі, вихорячи, немов густу кашу у повітрі. Мир. Пов. I. 112.