Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/вовк

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
В
вовк
Київ: Соцеквидав України, 1937

Вовк, ка́, м. 1) Волк, Canis lupus. Вовка ноги годують. Посл. Вовки-сіроманці квилять-проквиляють. Дума. Вместо этой правильной формы мн. ч. в кобзар. думах иногда встречается вовці — подделка кобзарей под церковно-славянский язык: Вовці-сірохманці нахождали. АД. I. 117. Хоч вовкі́в ганя́й (у ха́ті). Очень холодно. Ном. № 638. Вовки́. Волчий мех, волчья шуба. 2) Кличка темносерого и угрюмого вола. КС. 1898. VII. 42. 3) Раст. Ononis hircina. Шух. I. 21. 4) Род детской игры. Ив. 45. Загина́ти сухо́го вовка́. Род игры: несколько мальчиков набрасываются на одного и пригибают ноги к земле. КС. 1887. VI. 480. 5) Средина разрезанного арбуза, остающаяся неразрезанной. Панич порізав кавуна на скибки і розіклав на траві. Скибки розпались і з середини випав червоний вовк. Левиц. Пов. 229. Ум. Во́вченько, вовчо́к, вовчик. По дівчиноньці дзвони задзвонили, а по козакові вовченьки завили. Мет. 96. В сказках: вовчик-братік та лисичка-сестричка. Ув. Вовцю́га.