Словник української мови (1937)/ворина

by Борис Грінченко

◀ ворик

Словник української мови Борис Грінченко В ворина

воріг ▶

Київ: Соцеквидав України, 1937

Вори́на, ни, ж. Жердь, употребляемая для огорожи. Ми взяли ворину таку, як у руку завтовшки, та довгу та рівну. Пирят. у. З усього села ні хатини, ні ворини не зосталося, геть-усе дощенту вигоріло. Канев. у.