Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/ворчати

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
В
ворчати
Київ: Соцеквидав України, 1937

Ворча́ти, чу́, чи́ш, гл. Ворчать. Коли зять стане ворчати, за двері хватайся. Ном. Хоч не лає, дак ворчить. Г. Барв. 319.