Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/відбувати

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
В
відбувати
Київ: Соцеквидав України, 1937

Відбува́ти, ва́ю, єш, сов. в. відбу́ти, бу́ду, деш, гл. 1) Отбывать, отбыть, исполнять, исполнить (повинность), отрабатывать, отработать. Проханий кусок горло дере, бо тяжко його відбути. Ном. Як заробив, так і відбудеш. Ном. № 7071. Хуста поперем, як три дні панщини відбудем. Ном. № 11260. Відбудеш той муштер та й гуляй, скільки схочеш. Левиц. I. 30. При пості добре відбути гості. Ном. № 192. Не жаль було давно відбутих… моїх тяжких кривавих сліз. Шевч. 2) Принимать, принять и угостить гостей, — говорится главным образом об обрядовых обедах, обедах по приглашению и пр. Давайте лишень сюди хліб, ковбаси і сало, — я буду одбувать панотця. О. 1862. V. 56. Дітей у нас було п'ятеро… усі померли. Треба було мені тії одбутки робити самому. То дошки на труни, то копачам, то людей одбувати, а попові ж? Г. Барв. 203. 3) Заканчивать, закончить. У суботу дівич-вечір відбули, а в неділю повінчали. Стор. МПр. 57. Відбули похорон.