Словник української мови (1937)/відпирати

by Борис Грінченко

◀ відпинати

Словник української мови Борис Грінченко В відпирати

відпиратися ▶

Київ: Соцеквидав України, 1937

I. Відпира́ти, ра́ю, єш, сов. в. відіпра́ти, відперу́, ре́ш, гл. Отстирывать, отстирать, отмывать, отмыть (белье).

II. Відпира́ти, ра́ю, єш, сов. в. відпе́рти, відіпру́, преш, гл. 1) Отпирать, отпереть. Скрипливії ворітечка, не можу відперти. Мет. 2) Отражать, отразить, дать отпор, отогнать. Смерті не відперти. Посл. Насилу відперли його. Черк. у. 3) Относить, отнести (тяжелое что-либо).