Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/відпірчити

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
В
відпірчити
Київ: Соцеквидав України, 1937

Відпі́рчити, чу, чиш, гл. Отпороть, высечь. Бідну дитину через стілець та й одпірчать. О. 1862. I. 72.