Словник української мови (1937)/відтинати
| ◀ відтин | Словник української мови В відтинати |
відтирати ▶ |
|
Відтина́ти, на́ю, єш, сов. в. відтя́ти, дітну́, не́ш, гл. Отсекать, отсечь, отрубливать, отрубить. Вона йому голову відтяла. Рудч. Ск. Відтя́ти пе́лену. Отрезать подол — наказание женщине за прелюбодеяние. А з Марсом чи давно піймавши, Вулкан їй пелену відтяв? Котл. Ен. VI. 12. Річ відтяло́ (кому́, у ко́го). Не в состоянии заговорить, отняло язык. Мир. ХРВ. 17.