Словник української мови (1937)/віхоть
| ◀ віхола | Словник української мови В віхоть |
віхтелити ▶ |
|
Ві́хоть, хтя, м. 1) Мочалка, употребляемая при мытье посуды, утвари и пр. 2) Пучок соломы. Віхоть соломи на устілку. Гол. Од. 49. Далі трохи присохне, стануть палить степи: вийде чоловік у поле, — викреше огню, положить його у солом'яний віхоть, розмаха гарненько та й кине. Греб. 400. 3) Горящий клок, уносимый ветром с пожара. Упа́в ві́хоть. Случилось несчастье, неприятность. Здається, що сей чоловік буває і крутиться у нас за тим, що дуже поганий віхоть упав, — і він не зна, як перебути сей час. Харьк. Ум. Ві́хтик.